Плоский хліб – це величезне, неоране поле для творчості.
Лаваш - один із найдавніших видів плоских хлібів у багатьох культурах і досі належить до основних продуктів харчування. Найчастіше його випікають просто з борошна й води. Його популяризацією ми завдячуємо колисці людства – Близькому Сходу.
В Ірані хліб вважається божим даром і основною їжею релігійної людини. Він випікається кількома способами і може бути декількох видів:
- Сангяк (пишний висівковий хліб),
- Лаваш (найпопулярніший серед населення Ірану),
- Нун (великий коржик, який випікають на розпеченій гальці).
В Азербайджані, як і в більшості східних країн, плоскі хліби випікають найчастіше на саджі– злегка опуклому кованому залізному аркуші круглої форми. Маючи саж, можна приготувати лаваш де завгодно, навіть у найбільш непристосованих для цього умовах. Так випікають хліб від Індії Чапаті до арабських країн, від Північного Кавказу й аж до південних берегів Аравійського півострова.
Лаваш часто асоціюють із вірменською та грузинською кухнею, що не зовсім коректно, адже у кожній культурі існує своя особливість приготування цього виду хліба. Саме вона й робить лаваш унікальним.
Наприклад, у Вірменії, на відміну від Близького Сходу (де вживають борошно, воду, сіль і спеції), для приготування лаваша беруть борошно, теплу воду, закваску (кисле, «старе» тісто), сіль і замішують тісто. Потім залишають його в теплому місці для бродіння, ділять на кульки по 300–400 г і розкачують у довгий широкий коржик. Раніше його сушили про запас: висушені тонкі хлібні листи складали в стоси й зберігали у сухих, прохолодних коморах. Щоби відновити м’якість, сухий лаваш просто збризкували водою й накривали тканиною на деякий час.
Ну а грузинський лаваш узагалі не схожий на своїх «плоских» побратимів: його готують із додаванням дріжджів, іноді кислого молока, і він більше скидається на коржик, ніж на тонкий плоский хліб.
Лаваш також популярний у Європі, проте там він не має настільки глибокої історії, як близькосхідний чи вірменський хліб. Наприклад, у Німеччині він поширився завдяки турецьким і грецьким закусочним. Для такого лаваша характерні еластичний, соковитий м’якуш із грубуватою, нерівномірною пористістю. Знамениті горіхові нотки виникають завдяки тонкому посипанню скоринки кунжутом або кмином.
P.S. Якій би культурі не належав цей плоский хліб, він завжди ідеально поєднується з найрізноманітнішими закусками, відкриваючи безмежні простори для вашої кулінарної творчості!
♨️ Якщо ви хочете долучитися до вікової історії плоского хліба вдома - спечіть індійський Chapati.
Це найдоступніший хліб! А точніше — це вид плоских коржів. Чудова альтернатива, коли не вистачає часу на випічку традиційного хліба чи раптово захотілося зробити щось своїми руками, але максимально просте. Рецептів чапаті існує дуже багато, із різними пропорціями та складниками. У базовому варіанті — це коржі з прісного тіста: лише борошно, вода і сіль.
Рецепт:
- 250 г пшеничного борошна вищого ґатунку
- 150 г теплої води
- ½ чайної ложки дрібної солі
- 2–3 ст. л. рослинної олії для змащування коржів після випічки
Замісіть усі інгредієнти до однорідної м’якої консистенції. Залиште тісто на 60–120 хвилин (краще в холодильнику).
У наведеному рецепті виходить приблизно 15 заготовок для чапаті, тож розділіть тісто на 15 рівних частин (приблизно по 25 г). Кожну розкачайте до діаметра приблизно 14 см.
Щоб коржі не прилипали до качалки (скалки), злегка присипайте їх борошном, але не надто багато. Перед викладанням на розпечену сковорідку обов’язково струсіть зайве борошно, інакше воно горітиме. Чапаті печуться дуже швидко: щойно краї починають загортатися, а на поверхні з’являються темні плями, корж треба перевернути на інший бік і пропекти.
Готові чапаті складайте один на одного, кожен промащуючи олією (можна вершковим маслом, а найкраще - топленим).
На фото - хліб Матнакаш.